Публікації

Напрацювання Робочої групи з прав людини станом на 22 червня 2015 року

Пропонуємо Вашій увазі для обговорення напрацювання Робочої групи з прав людини станом на 22 червня 2015 року

 

Запропонована редакція Конституції України

Розділ ІІ

ПРАВА ЛЮДИНИ

Стаття 21. Гідність людини

Гідність людини є непорушною.

Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними.

Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Стаття 22. Право на життя

Кожна людина має право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Застереження до статті 22 проекту від Всеволода Речицького:

пропоную додати в якості частини 5 статті 22 таку норму:

«5. Придбання особистої зброї з метою захисту себе і своєї родини від протиправних посягань регулюється законом».

Стаття 23. Заборона катування

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

Стаття 24. Заборона рабства і примусової праці

Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

Торгівля людьми заборонена.

Пропозиції Людмили Козловської

Примусова праця, не пов’язана з виконанням покарання за вироком суду або обороною держави в порядку визначеному законом, заборонена.

Стаття 25. Право на свободу і особисту недоторканність

Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;

затримання неповнолітнього на підставі законного судового рішення з метою застосування заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

законне затримання осіб для запобігання вчиненню терористичних актів, поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну або особи, щодо якої провадиться законна процедура депортації чи екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави арешту чи затримання та висунуті проти нього обвинувачення. Йому мають бути роз’яснені його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини другої цієї статті, має негайно постати перед судом або іншою службовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку (48 год) або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює або додатково перевіряє законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, гарантується право на відшкодування спричиненої йому моральної та матеріальної шкоди.

Стаття 26. Право на повагу до приватного і сімейного життя

Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист власних персональних даних.

Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе, вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 27. Право на шлюб

Право на шлюб, створення сім’ї гарантуються законом.

Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Батьки зобов'язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 28. Права дітей

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на прямі контакти з обома батьками, якщо вони не суперечать його інтересам.

Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Застереження до статті 28 проекту від Всеволода Речицького:

пропоную подати статтю 28 в такій редакції:

«Стаття 28. Права дитини

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

3. Дитина має право підтримувати особисті взаємини з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.

4. Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці повноваження можуть бути делеговані також іншим особам. Держава заохочує благодійницьку діяльність по відношенню до дітей.

5. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності у своїй діяльності, що є пов’язаною з дітьми, мають дбати насамперед про інтереси дитини.

6. Діти мають право на умови, необхідні для забезпечення їх всебічного розвитку. Їм належить право висловлювати свої погляди вільно. Думка дитини має братися до уваги в залежності від її віку та ступеня зрілості».

Пропозиції Людмили Козловської

Право дитини на сім’ю гарантується. Заохочується збереження сім’ї дитини за походженням в її інтересах.

Стаття 29. Свобода думки, совісті і релігії

Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 30. Свобода вираження поглядів

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Застереження до статті 30 проекту від Всеволода Речицького:

пропоную викласти частину 2 статті 30 проекту в редакції:

«2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом».

Пропоную також доповнити статтю 30 частинами 3 та 4 такого змісту:

«3.Свобода вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях є вільною від обмежень. Академічна свобода гарантується.

(Не враховано, оскільки Президія Академії наук вищої школи України заперечує положення, що не підлягає обмеженням свобода вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях)

4. Кожному гарантується захист інтелектуальної власності, авторських прав, а також моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності».

Стаття 31. Свобода зібрань та об’єднання

Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.

Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських об’єднань.

Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

Стаття 32. Право на освіту

Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.

Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин, держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через національні культурні товариства шляхом формування фондів, цільових програм.

Застереження до статті 32 проекту від Всеволода Речицького:

пропоную подати частину 2 статті 32 в такій редакції:

«2. Загальна середня освіта є обов’язковою».

4. Кожен має право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.(Не враховано, оскільки Президія Академії наук вищої школи України виступає проти)

Стаття 33. Право власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю законно набутою власністю.

Право на заповіт фізичної особи гарантується.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови своєчасного та справедливого відшкодування її (ринкової?) вартості. Закони, якими регулюється питання примусового відчуження власності, приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Кожному гарантується охорона (захист?) інтелектуальної власності.

Застереження до статті 33 проекту від Всеволода Речицького:

пропоную подати частину 3 статті 33 в такій редакції:

«3. Власність є недоторканою. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як у винятковому випадку суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови своєчасного та справедливого відшкодування її ринкової вартості. Закони, якими регулюється питання відчуження власності, приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

Пропозиції Людмили Козловської

3. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності. Примусове позбавлення власності можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови своєчасного та справедливого відшкодування її (ринкової?) вартості. Закони, якими регулюється питання примусового відчуження (позбавлення) власності, приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 34. Право на притулок

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України у порядку, встановленому законом.

Колективне вислання іноземців забороняється.

Ніхто не може бути висланий чи екстрадований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.

Стаття 35. Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.

Стаття 36. Рівність у правах

Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі працевлаштування, праці та винагороди за неї.

Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають особливі переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 37. Право на соціальний захист

Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.

Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Держава визнає і поважає право людей похилого віку на гідне та незалежне життя, на участь у соціальному та культурному житті.

Держава надає людям з фізичними вадами гарантії забезпечення їх самостійності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

Стаття 38. Право на професійну діяльність та право на працю

Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава забезпечує і заохочує створення умов для досягнення повної зайнятості громадян.

Кожен має право на гідні, справедливі, рівні, безпечні та здорові умови праці.

Кожен, хто працює, має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, яка забезпечує гідний (достатній?) рівень життя для нього самого та його сім’ї.

Право на обмеження максимальної тривалості робочого часу, право на щоденний і щотижневий відпочинок, а також на щорічну оплачувану відпустку гарантується законом.

Кожному, хто працює, гарантується захист від безпідставного звільнення.

Державою створюються та заохочуються умови для поєднання жінками і чоловіками професійних та сімейних обов’язків з метою охорони материнства та батьківства.

Пропозиції ГО «Трудові ініціативи» щодо ч. 4 ст. 38 проекту Конституції: 

Кожен працюючий має право на справедливу, повну, своєчасну винагороду, яка забезпечує достатній життєвий рівень для нього самого та його сім’ї.

Стаття 39. Право на колективні переговори та соціальний діалог

Працівники через своїх представників та роботодавці мають право на колективні переговори, укладення колективних договорів і угод.

Як інший варіант

1. Працівники та роботодавці або їх представники мають право на колективні переговори, укладення колективних договорів і угод.

Держава заохочує соціальний діалог, колективні переговори, укладення колективних договорів і угод.

Працівники мають право на колективні дії, включаючи право на страйк, для захисту своїх прав та соціально-економічних інтересів.

Стаття 40. Право на підприємницьку діяльність

Кожен має право на підприємницьку діяльність.

Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.

Держава підтримує і захищає конкуренцію. Забороняється зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.

Стаття 41. Право на охорону здоров’я

Кожен має право на доступ до отримання медичної допомоги та медичних послуг, що потрібні йому за станом здоров’я.

Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.

Держава запроваджує і підтримує обов’язкове медичне страхування. Кожний має право на вільний вибір медичного страховика.

Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 42. Захист прав споживачів

Держава запроваджує заходи підвищеного рівня захисту прав споживачів, встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності продукції та усіх видів послуг і робіт.

Забороняється несправедлива підприємницька практика у відносинах із споживачами.

Споживачі мають право на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.

Стаття 43. Право на звернення

Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у розумний строк.

Кожен має право звертатися до міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Стаття 44. Свобода пересування і проживання

Кожен, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах її території чи вільно залишати її.

Стаття 45. Право на справедливий суд

Кожен має право на ефективний захист судом своїх порушених прав, свобод, а також інтересів.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім і компетентним судом, створеним відповідно до закону, який на підставі Конституції і закону має вирішити спір щодо його прав, свобод та обов’язків або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Рішення суду проголошується публічно окрім виняткових випадків.

Кожен має право звернутися зі скаргою до Конституційного Суду України у порядку, визначеному законом, щодо відповідності Конституції України закону чи іншого нормативно-правового акту, на підставі якого винесено остаточне судове рішення щодо її (його) конституційних прав, свобод чи обов’язків.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до міжнародних судових установ, юрисдикцію яких визнає Україна, чи до міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Стаття 46. Презумпція невинуватості

Кожен вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути підданим кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних з порушенням закону, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази, отримані з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним чи несправедливим засудженням.

Пропозиції Кравчука В.М.: у частині п’ятій цієї статті слова «безпідставним чи несправедливим» замінити словом «незаконним».

Стаття 47. Право не бути повторно засудженим

Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури.

Відновлення провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою можливо лише за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

22 червня 2015
Теги: Права людини

Залишити коментар

 

Авторизуйтесь щоб надіслати коментар

Коментарі